Рецензія на "Мій перший ніж" Олега Коцарева

Назва твору: Мій перший ніж
Автор: Олег Коцарев
Видавець: Факт
Рік: 2009

 Чому стилетом був мій стилос,
І стилосом бував стилет.
Євген Маланюк

Давайте поговоримо про нещодавно надруковану збірку експериментальних віршів Олега Коцарева. Не лише поет «двохтисячник», а ще й журналіст, прозаїк з Харкова,  лауреат конкурсів видавництва «Смолоскип», «Молоде вино» і конкурса імені Валер’яна Підмогильного.

Сім раз відмір-один раз відріж. Збірка носить акцент сучасності, починаючи з обкладинки, де зображена авангардна картина, закінчуючи поділом на розділи. Проте про все по порядку. Взявши до рук збірку, уважний читач не може не помітити значення зовнішнього вигляду. Адже, як зазначено в ній, оформленням займався сам автор. Авангардна картина, на якій зображені звичайні предмети побуту, пасує до самих поезій. В поезіях теж йде мова ніби про звичайне життя, але воно презентоване в незвичний спосіб. Як ви бачите, на першому місці – теплі, яскраві кольори, але тлом для них постає холодний синій колір.  Наприклад, в вірші  «Підйом-переворот» оповідач закохався в дівчину (теплий, яскравий колір). І навколишня дійсність, презентована звичайними предметами побуту (холодний колір), перевернулася.
 

Також в збірці можна спостерігати потужний інтертекст. Візьмемо хоча вірші «KIYVPOST», «пістолет» і «М’яка німецька мода». Бачимо застосування техніки графічного письма Аполлінера. Чи, наприклад, його вірш «Лебеді Материнства» відсилає читача до однойменного вірша Симоненка. Проте зміст вірша зразу руйнує цю алюзію колискової. Перед нами постає доволі скандальна сімейна історія. Також існує посилання на більш стародавню творчість, як, наприклад, в вірші «Лев, чорт і козел». Перше враження, що зараз буде байка, проте на читача чатує зрада горизонту очікувань. Оповідач нам розповідає про якогось чоловіка, що сидів в таємному ресторані
 

Цікаву річ можна спостерігати щодо тем. Частіше за все це кохання, туризм і побут. Проте в цей набір іноді включаються вірші на теми війни, суспільства... Проте при цьому не слід довіряти розподілу на розділи, адже складно виокремити критерії цього розподілу. Адже коли читаєш книгу, вірші йдуть одним потоком, а назва розділу пишеться в кутку сторінки.
 

Окремо слід розповісти і про назви віршів. Часто назва є не концентрацією змісту вірша, а лише додатковою інформацією, як, наприклад, в віршах «Меню», «Сонячні вентилятори». Також назва сама містить у собі декілька рівнів інформації: «Час з мін», «Сіро-червона речовина», «Я+:…»
 

Давайте різати правду. Проте поціновувачі класичної і навіть деяким любителі модерної поезії можуть не зрозуміти збірку. По-перше, ця збірка носить деяку кількість абсцентної лексики і невелику кількість русизмів. Також зустрічаються грубуваті коментарі оповідача з приводу побаченого.  По-друге, окрім свободи змісту, зразу кидається у вічі свобода форми, характерна для поетів «двохтисячників». Вже не кажучи про пунктуацію, котра здебільшого відсутня в місцях, де вона не несе додаткового змісту. Як це було в творах Вітмена, Джойса, Еліотта. Замість пунктуації іноді можна побачити знаки, широко розповсюдженні в Інтернеті, або інший кегль.
 

Не бійтесь ножа, бійтесь виделки. В цілому ця збірка може викликати доволі суперечливі враження. З однієї сторони, дуже багато цікавих ідей можна спостерігати через її форму. З іншої—абсцентна лексика  і недотримання деяких правил можуть відлякнути консервативного читача. Буде дуже цікавою поціновувачам експериментальної поезії і здебільшого молодим людям, через свою спрямованість на теми, що цікавлять молодь.